⚖️Другий сенат КСУ 21 липня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 9-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Дудіна Романа Володимировича щодо відповідності Конституції України абзацу п'ятого частини п'ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України. 

📌Конституційний Суд України у цьому Рішенні хоч і визнав абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 КПК таким, що відповідає Конституції України, встановив, що судова практика у питанні встановлення розміру застави має „ознаки непослідовності та внутрішніх суперечностей“, а тому наголосив на суворій потребі тлумачення та застосування цього припису КПК сумісно з Конституцією України, Європейською конвенцією прав людини, а також практикою Європейського суду з прав людини. Суду України Василь Лемак.

Основні тези з рішення КСУ:Передусім Конституційний Суд України наголошує на принципі- ,,свобода має перевагу над її обмеженням" (іп dubio pro libertate ).Конституційний Суд України зазначав, що "свобода (вільність) людини а priori є визначальною та пріоритетною для шанування державою загалом, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами"; ,,конституційна презумпція людської свободи обумовлює доконечність потреби обґрунтування будь-якого істотного її обмеження з боку держави". 

Законодавець, ураховуючи принцип іп dubio pro libertate, повинен запровадити таке регулювання, відповідно до якого буде підтверджено конституційні вимоги щодо мінімізації державного втручання в особисту свободу, зокрема стосовно винятковості тримання під вартою, та щодо гарантійпрезумпції невинуватості (стаття 62 Конституції України), зокрема відмови від сприйняття тримання під вартою як "стандартного" запобіжного заходу . 

Конституційний Суд України в цьому контексті розглядає інститут застави у кримінальному провадженні як законодавчий засіб мінімізації втручання управо на свободу та особисту недоторканність (частина перша статті 29 Конституції України) в умовах, коли конституційні цілі правосуддя й завданнякримінального провадження можуть бути досягнуті без заходів держави щодо фізичної ізоляції особи, яку підозрюють чи обвинувачують. Однак для виконання конституційних вимог застава та її розмір мають реалізовувати функцію реальної альтернативності застави триманню особи під вартою .

 Конституційний Суд України зазначає, що законодавче унормування застави, розмір якої покладає на особу, яку підозрюють чи обвинувачують, значне фінансове зобов'язання, має бути спрямоване на ефективну мотивацію особи утримуватися від неправомірної поведінки, оскільки лише в такий спосіб застава є реальною альтернативою запобіжному заходу у виді тримання під вартою. Тому законодавче врегулювання застави вимагає індивідуалізації стосовно особи, яку підозрюють чи обвинувачують, а також щодо обставин кримінального провадження, тобто розмір застави має бути відчутним для особи, однак не таким, що фактично унеможливлює її альтернативність триманню під вартою.Ураховуючи, що застава не є кримінальним покаранням, ,,викупом" особичи компенсацією за заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду, Конституційний Суд України ще раз наголошує, що застава як інститут єпроцесуальною гарантією присутності особи, яку підозрюють чи обвинувачують, та дотримання інших покладених на неї обов' язків у кримінальному провадженні.

встановлюються критерії порушення пункту З статті 5 Конвенції, якою гарантовано право на свободу та особисту недоторканність, зокрема щодо випадків, коли визначений розмір застави є надмірним, тобто особа фактично неспроможна скористатися альтернативою триманню під вартою, національні суди ретельно не аналізують відомостей про підозрюваного чи обвинуваченого , його реальний майновий стан, або ж порушено вимогу обов'язкового детального обrрунтування розміру застави.

Правовий сенс інституту застави як засобу, що є менш обтяжливимвтручанням держави у право на свободу та особисту недоторканність, гарантоване частиною першою статті 29 Основного Закону України, полягає в тому, що особа має реальну можливість замінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на запобіжний захід у виді застави, беручи на себе одночасно процесуальні обов' язки, які випливають із досягнення завдань кримінального провадження. Застосування застави уможливлює досягнення цих завдань без застосування до підозрюваного чи обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу - тримання під вартою.

В аспекті інституту застави та законодавчої заборони непомірного її розміруКонституційний Суд України наголошує, що врахування майнового стану особи, яку підозрюють чи обвинувачують, дає змогу індивідуалізувати розмір застави для кожної особи, незалежно від доходів, нерухомості та інших показників її майнового стану, з таким розрахунком, щоб розмір застави не перетворився на майновий привілей для заможних осіб або бар'єр для незаможних. 

 Тому для узгодження з частиною першою статті 24 Основного Закону України й, відповідно, гарантування принципу рівноправності законодавець установив потребу зваженого врахування слідчим суддею, судом, поряд із майновим станом, сукупності інших обставин та ризиків, які гарантують виконання цією особою покладених на неї обов' язків у кримінальномупровадженні, а також забезпечують для неї реальну альтернативність заставитриманню під вартою. 

Конституційний Суд України звертає увагу, що практика застосування оспорюваних приписів Кодексу судами системи судоустрою України має ознаки непослідовності та внутрішніх суперечностей.Конституційний Суд України вказує, що для реального досягнення мети альтернативності застави запобіжному заходу у виді тримання під вартою відповідно до усталених позицій Європейського суду з прав людини, визначаючи розмір застави у виключних випадках, слідчий суддя, суд у судовому рішенні зобов' язаний навести аргументи, які підтверджують установлення розміру застави поза граничними межами, визначеними оспорюваними приписами Кодексу.

Конституційний Суд України, враховуючи практику Європейського суду зправ людини, вважає, що для запобігання перетворенню застави на завуальований спосіб тримання особи під вартою слідчий суддя, суд, визначаючирозмір застави в судовому рішенні, повинен обrрунтувати фінансову спроможність особи, оцінити її легальні доходи й активи, урахувати не лише розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а й інші обставини, визначені Кодексом, а також наявність осіб, які перебувають на утриманні цієї особи; водночас активи для сплати визначеного розміру застави мають бути доступними особі, яку підозрюють чи обвинувачують, зокрема має бути враховано обставину, що стала підставою для накладення арешту на майно особи в межах кримінального провадження.

Із урахуванням позицій Європейського суду з прав людини Конституційний Суд України виходячи з принципу, за яким усі сумніви й припущення мають тлумачитися на користь особи, яку підозрюють чи обвинувачують, окремо наголошує на обов' язку слідчого судді, суду ретельно мотивувати розмір застави, зокрема, з посиланням на документи про фінансовий стан особи, обґрунтовувати кожний складник, що формує загальний розмір застави, уникати припущень про матеріальну спроможність особи, зазначати, чому саме такий розмір застави є достатнім для запобігання ризику переховування особи від органів досудового розслідування та суду, ураховувати її соціальні зв' язки (сім'ю, інші особисті комунікації), а також зв'язки за кордоном.З огляду на викладене Конституційний Суд України наголошує, що саме дотримання слідчим суддею, судом наведених юридичних позицій щодо реальної альтернативності застави триманню під вартою забезпечує таке застосування абзацу п'ятого частини п'ятої статті 182 Кодексу, яке є сумісним із вимогами частини другої статті 29 Конституції України.

Справа мера Ірпеня: абсурдність підозри та арешту 

Останнім часом активізація правоохоронних органів в Україні стала буденністю. Це добре, коли мова йде про реальні злочини та якісну роботу. Проте, справа голови Ірпінської міської ради Олександра Маркушина виділяється на цьому фоні. 

На минулому тижні ДБР повідомило мера про підозру за ст. 332 КК України (незаконне переправлення осіб через державний кордон). 

Ключовий момент: стаття 332 КК України стосується переправлення ІНШИХ осіб, а не самого себе. Маркушин, відповідно до тексту підозри, "організував перетин кордону для себе", що не є кримінальним правопорушенням і, у випадку доведення вини, містить виключно склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 204-1 КУпАП. 

Незважаючи на очевидну відсутність складу злочину, суддя Печерського суду взяла Олександра Григоровича під варту із заставою у 30 мільйонів гривень. Це рішення прямо суперечить закону. Окрім усього іншого, суддею не враховано об'єктивні факти, такі як заслуги мера в обороні та відновленні Ірпеня на початку повномасштабного вторгнення, а також те, що він є батьком-одинаком, який виховує чотирирічного сина. 

Адвокати юридичної компанії Apex захищають інтереси мера Ірпеня з моменту вручення повідомлення про підозру. У суді виступали партнери компанії Сергій Захарченко, Юлія Іщенко та адвокат Андрій Кравченко. 

Апеляційну скаргу подано. 

Про новини повідомимо.

На юридичному ринку України з’явилась нова компанія – Apex Law Firm, що стала результатом стратегічного об’єднання досвідчених юристів. 

Як це сталося? 

Досвідчена команда юристів з компанії Indominus Lex, відома своїми успіхами захисту в кримінальних справах, об’єднала зусилля з провідним спеціалістом з білокомірцевих злочинів, який раніше заснував та очолював відповідну практику в одному зі столичних адвокатських об’єднань. 

Чому саме об’єднання? 

 * Синергія компетенцій: Об’єднання дозволило створити команду, яка має глибокі знання у різних сферах права, що забезпечує клієнтам комплексне юридичне супроводження. 

 * Розширення спектру послуг: Apex Law Firm пропонує ширший спектр юридичних послуг порівняно з кожною з компаній-засновників. 

 * Підвищення ефективності: Об’єднання ресурсів дозволило оптимізувати робочі процеси та підвищити ефективність надання юридичних послуг. 

Що це означає для клієнтів?

 * Комплексне вирішення юридичних питань: Клієнти можуть отримати весь спектр юридичних послуг, необхідних для їхнього бізнесу. 

 * Індивідуальний підхід: Кожен клієнт отримує індивідуальний підхід та розробку персоналізованої стратегії. 

 * Доступ до фаховості: Клієнти мають доступ до професійної експертизи провідних юристів у своїх галузях. 

 * Висока якість послуг: Apex Law Firm дотримується найвищих стандартів якості надання юридичних послуг. 

Що означає Apex? 

Назва «Apex» символізує нашу прагнення до досконалості та лідерства. Так само, як у перегонах точка розгону дозволяє автомобілю набрати максимальну швидкість, так і ми надаємо нашим клієнтам потужний імпульс для досягнення їхніх цілей. Об’єднавши досвідчені команди юристів, ми створили компанію, яка здатна вирішувати найскладніші юридичні завдання. 

 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, залишаючи касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, вказав у своїй постанові від 20 листопада 2019 року наступне:

 Пішохід як учасник дорожнього руху (ст. 14 Закону України «Про дорожній рух») не є особою, на яку поширюються норми ст. 1187 ЦК України, і навіть у разі скоєння правопорушення, що потягло за собою заподіяння шкоди власнику транспортного засобу, не може вважатися належним суб’єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом). 

 З огляду на імперативні положення ч. 2 ст. 1187 ЦК України на пішохода, який винний у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, не може бути покладений обов’язок з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.Водночас неможливість кваліфікації пішохода як належного суб’єкта відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, у порядку, передбаченому ст. 1187 ЦК України, не свідчить про відсутність правових підстав для притягнення пішохода, з вини якого сталася ДТП, до цивільно-правової відповідальності за завдану його неправомірними діями шкоду на загальних підставах.На спірні правовідносини поширюються норми ст. 1166 ЦК України, якою врегульовані загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. 

 Відповідно до статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, нікого не може бути вдруге притягнуто до суду або покарано в поріядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

 У справі «Іванов проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини зазначив, навіть якщо адміністративні і кримінальні провадження відносяться до дій одного й того ж дня, вони стосуються різних подій, а саме нецензурних висловлювань і спричинення тілесних ушкоджень. Таким чином, визнав скаргу явно необґрунтованою та заперечив порушення статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 

 Також у справі «Курдов і Іванов проти Болгарії» від 31 травня 2011 року Європейський суд з прав людини встановив відсутність порушення статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. У цій справі було зазначено, зокрема, що адміністративне провадження, яке закінчилося штрафом, не відповідало критеріям для того, щоб бути класифікованим як кримінальне обвинувачення. Відповідно, відкриття кримінального провадження проти того ж заявника після призначення цього штрафу не порушило принцип «non bis in idem». 

 Крім того, Європейський суд з прав людини відповідно до своєї сталої практики неодноразово зазначав, що стаття 4 Протоколу № 7до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не обмежується правом не бути двічі покараним.

 Положення статті 124 КУпАП передбачає покарання у виді штрафу або позбавлення права керувати транспортними засобами за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Проте притягнення до адміністративної відповідальності за спричинення потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження дана норма не передбачає, оскільки це є складом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. 

 Переглянувши вирок в апеляційному порядку, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги, апеляційний суд вказані доводи обґрунтовано визнав неспроможними та з наведенням докладних мотивів ухваленого рішення залишив вирок щодо ОСОБА_2 без зміни. З указаними висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК. 

 Отже, переконливих доводів про необхідність скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 та закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення з касаційної скарги захисника не вбачається.

Дану позицію було викладено в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року, справа № 493/1096/15-к.

Постановою від 18 вересня 2019 року, Верховний Суд у складі Касаційного кримінального суду у справі № 166/1065/18  зазначив, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Однак, у матеріалах кримінальної справи стосовно засудженого відсутні дані на підтвердження того, що засуджений поряд із відсутністю цивільного позову, намагався будь-яким чином допомогти потерпілій оговтатись від пережитого, компенсував їй перенесені страждання, чи полегшив душевний біль.

 При визначенні місця проживання дитини першочергова увага маєприділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимогстатті 3 Конвенції.Національне законодавство не містить норм, які б наділяли будь-кого збатьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

 У Постанові КЦС ВС від 18 березня 2019 року по справі №215/4452/16-ц  суд зазначив, що презумпція на користь матері в справах щододітей не підтверджується на рівні ООН, не відповідає позиції Ради Європи тане випливає з Декларації або прецедентної практики Європейського суду зправ людини. Національний суд посилається на рішення ЄСПЛ в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року, де Суд наголосив, що в такихсправах основне значення має вирішення питання про те, що найкращевідповідає інтересам дитини (аналогічні висновки містять рішення у справах«Цаунеґґер проти Німеччини», «М.Л. проти Великобританії» та ін.). 

Таким чином, остання судова практика України стоїть на позиціїзахисту прав як матері, так і батька та гарантує рівноцінне становищебатьків. 

В разі участі адвоката в іншому слуханні, яке було належним чиномпідтверджене, є підставою для перенесення судового засідання. Дана позиціязакріплена в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположнихсвобод. Дана правова позиція висловлена у рішенні ЄСПЛ  у справі «Бартаяпроти Грузії» (заява № 10978/06) 

 У платіжному дорученні, яке є документом про сплату судового збору,у розділі «Призначення платежу» мають бути вказані відомості про те, якасаме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується збором.В разі подання апеляційної скарги на рішення суду у платіжномудорученні необхідно зазначати номер справи, у межах якої подаєтьсяапеляційна скарга, та дата рішення (ухвали) суду, що оскаржується.